Соледар. Соляні шахти України

Україна – найбільша за площею країна в Європі. У нас неймовірна історія, дивовижне поєднання гір, озер, річок, морів та степів. Все це можна вивчати роками, але чомусь незаслужено оминається. Потрібно це виправляти! – в черговий раз подумав я, коли Олена з клубу КАВА запропонувала відправитися з ними в поїздку до міста Соледар, що в Донецькій області. Точніше не в саме місто, а в соляні копалини, які знаходяться в ньому.

Соледар – це маленьке, депресивне шахтарське містечко в Донецькій області. Чисельність населення на 2011 рік становила всього 11,8 тисяч чоловік. За площею він займає 14 км², статус міста отримав в 1965 році.

Поруч зі входом в соляні шахти Донецька

Поруч зі входом в соляні шахти Донецька

Якщо зануритися в Історію, то з XVII століття на цьому місці розташовувалося село Брянцевка, жителями якої стали козаки Ізюмського полку і переселенці з північних частин України. Основним промислом місцевих мешканців було солеваріння, а вже у 1881 році, поблизу села заснували рудник. Пізніше, тут же, поруч, знайдуть поклади вогнетривкої глини і кварцитів, які будуть активно добувати і до цього дня.

Раніше сіль возили на продаж чумаки (назва від Чумацького шляху)

Раніше сіль возили на продаж чумаки (назва від Чумацького шляху)

Але повернемося до солі. Спочатку тут просто їздили чумаки (що ще більше розпалило мій інтерес до цього місця, так як по лінії маминого дідуся у нас були чумаки, котрі возили сіль, тільки з Криму), тут же проходив “Чумацький шлях”, а в 1880 виявили поклади солі , які стали видобувати. Вже у 1913 році поряд була побудована залізнична станція Сіль.

З 1926 році селище носить ім’я Карла Лібкнехта, а у 1965 році стає містом Карло-Лібкнехтовськом. Відразу після зняття радянської окупації у 1991 році отримує назву Соледар, яке і носить до сих пір.

Герб міста Соледар, викладений з кам'яної солі

Герб міста Соледар, викладений з кам’яної солі

Тут виробляється найбільший обсяг солі на території європейської частини СНД. Підприємству Артемсіль, яке за часів СРСР забезпечувало 40% загальносоюзного видобутку кам’яної солі. сьогодні  продається не тільки в Україні та Росії, але й експортується ще у 21 країну світу: Австрію, Азербайджан, Вірменію, Білорусь, Болгарію, Угорщину, Німеччину, Грузію, Данію, Ізраїль, Казахстан, Латвію, Литву, Молдову, Польщу, Румунію, Сербію, Словаччину, Фінляндію, Чехію, Естонію.

Композиція складається з упаковок солі із самих різних країн, вся вона видобувається тут

Композиція складається з упаковок солі із самих різних країн, вся вона видобувається тут

Екскурсія по шахті починається з видачі касок (що б на голову, значить, якщо чого і звалиться, то не прибило) та інструктажу. Вас попередять, що з поганим самопочуттям краще не пхатись туди, за вас відповідальність ніхто не несе і так далі. Важливо у всьому цьому залякуванні не пропустити основну інформацію: при вході не чіпаємо металеві двері, вони під високим тиском, і під час спуску на ліфті в шахту не можна висовувати ніякі частини тіла з кабінки.

Спуск в шахту – заняття ще те. Вас в наскрізь продуваємій клітці, зі швидкістю 4 метри в секунду, опустять у шахту на глибину понад 280 метрів, після чого поведуть по одному з численних виробок (коридорів) (а їх сумарна довжина складає понад 200 км). В цій частині видобуток солі припинено кілька десятків років тому, і з 1993 року він відкритий для туристів. Тут же розташувався спеліосанаторій “Соляна симфонія”, який просто-таки необхідний для страждаючих на астму людей, алергікам та ін. Через 80 років була знову відкрита церква, в якій моляться шахтарі. Це, кажуть, цілий підземний храм (!), але знаходиться він в діючих шахтах, і туристів туди не пускають. Зате показують невеличкий куточок для молитов. Атмосфера дуже дивна, тому що тут неймовірно тихо, не дивлячись на присутність десятків людей. Якось зовсім не так, як в церкві… Складно описати словами.

Підземна церква в Соледарі для шахтарів

Підземна церква в Соледарі для шахтарів

Все, що зроблено всередині “туристичної” виробленні (маю на увазі скульптури) – з чистої солі, видобутої в цих шахтах. Тому можна подуріти, облизуючи статуї і стіни. Я робити цього не став, але люди цим реально захопилися. Нам дістався забобонний екскурсовод, тому ми цілували статуї -)

А ось облизувати статуї вирішувалися не всі. І звичайно ж, милі дами мило прослухали основну інформацію, про яку попереджали відразу: статуя на вході – єдина зроблена не з солі. Під кінець екскурсії почув здивовані вигуки – дівчата спробували статую на смак, виявився – гіпс.

Єдина статую в шахті, зроблена не з солі

Єдина статую в шахті, зроблена не з солі

Після спуску охоплює неймовірне відчуття. Ви потрапляєте, нібито, у фантастичний бойовик. Все навколо нереальне. Ви – в товщині кам’яної солі, на глибині вже понад 300 метрів. Спочатку – маленький привал, в прямому сенсі, на стінку. Перепад висоти, тиску – потрібно дати прийти в себе судинній системі. Відчуття схоже на приземлення літака.

В шахті цілорічна температура +15 градусів. Це варто враховувати, якщо їдете в спекотну погоду, що б було, що накинути, або взимку, що б можна було легко зняти все зайве. Тягатися з курткою по тунелю вам не захочеться.

Відпрацьовані вироблення соляних шахт і туристи

Відпрацьовані вироблення соляних шахт і туристи

Видно дивовижну форму стін та стелі тунелю. Це – сліди, які залишає за собою комбайн УРАЛ 20 КС. Фото цієї махини у мене немає і в живу я її ніколи не бачив, тому довелося звернутися за допомогою до Інтернету. Дуже швидко знайшлися фото і головне – цікаве відео. На ньому видно роботу цього комбайна по прокладанню шахти.

Як результат – маємо ось такі коридори. Тут сіль вже не білосніжно – біла, як в нових, бо за роки ввібрала в себе багато бруду. Однак все одно чітко видно прошарки. Справа в тому, що родовище солі почалося зароджуватися 250 мільйонів років тому як результат відкладення солі стародавніх морів та їх висихання. Світлі і темні кільця чергуються між собою, нагадуючи кільця на зрубі дерева. Ті, що світлі – це часи постійного клімату, а темні – климатичні перепади. Ці ж, темні шари і приносять в сіль ті найтемніші крупинки, на які через незнання ми говоримо на кухні, що “сіль брудна”. Як виявилося, це не так.

Результат роботи комбайна Урал-20 КС в соляній шахті

Результат роботи комбайна Урал-20 КС в соляній шахті

Особливо мене вразили візерунки на стелі. Їх можна розглядати, напевно, годинами. Звичайно, моїй мильницею складно було відобразити всю красу, але я щиро намагався. Всі фото робилися на мінімальному доступному ISO, щоб позбутися від шуму… А ось сіру карту я забув клацнути, і як результат – ББ я так і не підібрав нормальний до жодного зі знімків. Сам винен, полінувався або забув.

Стеля соляної копалини

Стеля соляної копалини

Як я вже казав, тут влаштований санаторій. А значить і зручності повинні бути? – запитаєте ви. А як же! Електрика мене не сильно здивувала, а ось відмінний сигнал мобільного оператора (всі 5 паличок!) вразив. Не очікував.

Взагалі, цей музей, санаторій – відмінний приклад того, що при бажанні, навіть в Україні, з нашими геніальними керівниками, можна робити справу. Все це – відпрацьовані рудники номер 1, 2 і 3. Вони повинні були бути покинутими, але тут організовано музей (який став найпопулярнішим туристичним об’єктом в області під час проведення ЄВРО 2012), санаторій. Потрібно відзначити, що шахти, музей і підприємство Артемсіль досі державне і не приватизовано.

Коридори підземного музею в Соледарі

Коридори підземного музею в Соледарі

В шахті величезна кількість скульптур, зроблених з солі. Одна з найбільш відомих – це подібність “Пальми Марцелова”, символу Донецька. Оригінальна пальма була викувана з рейок в кінці 19 століття, а в 1900 році у Парижі завоювала Гран-прі на виставці міжнародної промисловості. Тепер пальма красується на гербі Донецька, а невідомий скульптор зробив копію з солі. Виглядає вона досить цікаво.

Копія

Копія “Пальми Мерцалова” з кам’яної солі

Крім того, є і безліч інших, не менш цікавих постатей, кожна з яких оповита легендою. Наприклад, гном, якому потрібно погладити місце, яке вас турбує, і поцілувати його потім в ніс. Тоді хвороба пройде. Або ось ці ось два красивих, закоханих лебедя з кристалів солі, які офігенно виглядають в композиції, та ще й з підсвіткою. У переплетення між їх шиями потрібно кидати монетку, щоб знайти любов. Кинув і я одну.

Фігура лебедів з солі

Фігура лебедів з солі

Побродивши по коридорах, ми вирушили до зали 41-БІС. Цей зал, в товщині солі, на дні прадавнього моря розмірами в дев’ятиповерховий будинок! Тільки вдумайтеся в цифри: ширина 14 метрів, висота – 30 метрів, а довжина – цілих 750 метрів.

У 2003 році зал потрапив до Книги Рекордів Гіннеса. Тут було здійснено перший підземний політ на повітряній кулі. Саме тут проводилися унікальні симфонічні концерти під керівництвом найкращих диригентів (ви тільки уявіть собі, яка тут акустика!). А ще тут можна пограти у футбол 🙂

Підземне футбольне поле

Підземне футбольне поле

Позаду залу з цього боку – кафе, проектор з фільмами про шахту і лавочки. На лавочці пропонується кинути речі, зняти взуття (за бажанням, сіль під ногами – +14 градусів) і просто ловити кайф від життя. Грайте у футбол, облизуйте стіни, покричить, відчуваючи відлуння, або просто бродіть, думаючи про сенс буття.

Тут деякі екстремали зустрічають Новий Рік. В протилежному боці зали були маленькі ялинки, сліди від великої та інші атрибути.

Хочете зустріти Новий Рік в шахті? Тоді вам до Соледару!

Хочете зустріти Новий Рік в шахті? Тоді вам до Соледару!

Ось така от була екскурсія. Чи варто їхати? Обов’язково! Екскурсія коштує 100 гривень, проводиться щодня, крім понеділків та державних свят. Екскурсії проводяться об 11:00, 13:00 і 15:00.

Їх контакти:тел. / факс (0627) 442573 (в робочі дні з 9:00 до 17:00)моб. (050) 608 90 70 (в робочі дні з 9:00 до 17:00)

Як дістатися до Соледара?

Станом на початок 2017 року відвідування міста становить загрозу для життя. Будь ласка, утримайтеся від поїздок!

Добираємося до Донецька будь-яким зручним транспортом.

У Донецьку їдемо на західний автовокзал і сідаємо на автобус до Соледара, а виходимо на зупинці “Училище”. Можна сісти на автобус до Артемівська (ходить частіше), а звідти доїхати на маршрутці до Соледара.

Як варіант – від залізничного вокзалу електричкою до станції Сіль, а там сідаємо на маршрутку і їдемо до “Училище”.

— — —

По дорозі назад був привал в місті Красноармійськ. Якраз біля собору. Сфотографував.

Що за храм, до речі? Не зміг точно дізнатися. З того, що знайшов – ніби як, виходить, село Новоекономічне, храм Різдва Пресвятої Богородиці, і йому вже більше 100 років. При СРСР у 1937 його сильно зруйнували, перетворивши на склад зерна. Після приходу німців, у 1942 храм був на початку переобладнаний в стайню, але незабаром все ж відкритий для відвідувачів і в ньому відновилися богослужіння. Після повернення комуністів знову заборонити богослужіння тут так і не вдалося. Більш докладно про історію цього храму можете прочитати тут. Історія дуже цікава.

А сама споруда неймовірно красива. А тепер дізнаюсь, що бачив лише його бічну частину!

Храм в Красноармійську

Храм в Красноармійську

0 replies

Leave a Reply

Want to join the discussion?
Feel free to contribute!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *